Ізки — село в Міжгірському районі,Закарпатської області.

Географія ---  Село розташоване в долині річки Репинки, між горами Руський Вирьх,Боржавською полониною, та полонинськими верхами Мідяницька та Жид.

Ізки — місце відпочинку гірських вівчарів та місцевих жителів, які прямують сюди до природного джерела Зимівкова криниця. Тут починається потічок, який у селі Ізки називають Волоським потоком (очевидно тому, що в 12-16 ст. сюди виганяли на водопій волів, що паслися в навколишніх горах Голиці та в підніжжі Мідяницької Ялини).

Історія

Уздовж потічку селились скотарі, а теметів мали на вершині Спаровані, поблизу гори Осовня. По верху гори Голиця проходила лінія оборони: ще в 1960-х роках були добре збережені окопи та оборонні рови з часів Першої світової війни, але згодом їх переорали.

На початку сільського кладовища-теметова зістались могили, де були перші поховання — у тому числі поховання бійців Першої світової війни.

До 2000 року село було оточене вирубаними лісами; почалася масштабна вирубка лісу, що спричинило зсуви. Від зсуву постраждала криниця, яку місцеві жителі наділяли цілющими власивостями.

У селі було мінеральне джерело, воду з якого використовували місцеві жителі. Свого часу було розроблено план будівництва дільничної реабілітаційної лікарні,проте цей задум так і залишився на рівні теоретичних розробок.

За всю історію у селі не було погромів і демонстрацій. Ізки чинили опір сталіністам, тут не було організовано Комуністичної партії, натомість була зорганізована хата-читальня, у якій працювала «Просвіта»; секретарем читальні був у свої молоді роки Степан Бобинець, який із братами організував театральний гурток, де грали донька Гр. Донського, Петро Бобинець, Михайло Гавріш та інші односельчани. Багато ізківчан знали декілька мов: італійську, чеську, фламандську.

Радянські часи 1944 – 1991 За часи колективізації та колгоспного господарювання було викорчувано навколишні ліси і джинятники та переорано лінії оборони — окопи.

Окупаційна радянська влада розпочала насильну колективізацію та організацію колгоспів. Це спричинило занепад культури: комуністи приходять у село, забороняють греко-католицьку церкву, руйнують хрести, будують будинок культури і встановлюють бюст Леніна та обеліск слави перед сільською радою. За нової влади жителі села були зобов'язані працювати за нормодень, який нічим потім не оплачувавсь.

Село постраждало внаслідок Голодомору 1946-1947. Під час Другої світової війни у добровольці було відправлено чимало ізківчан, які після повернення з війни хоч із численними відзнаками, не мали жодних пільг.

У 1960-х, коли військова нагорода знайшла свого героя Луку Петровича Бобинця, проте він сказав, що замість цієї нагороди волів би міх муки, бо не має чим годувати дітей: відмовився герой від заслуженого військового ордену на знак потесту.

І. І. Фурдь, голова колгоспу «Заповіт Ілліча», закінчуючи вечірню середню школу будує «прекрасне майбутнє», отримує орден Трудового Червоного Прапору. В колгоспі народжується герой соціалістичної праці. Г. М. Бобинець. Ізківське лісництво на той час має 4051 га лісових масивів, флористичний заповідник-природній сосняк на площі 25,5 га. В с. Ізки було заплановано будівництво середньої школи, проте її починають будувати на початку села Пилипець.

В часи комунізму в селі організовано колгосп "Заповіт Ілліча", якому було передано 750 га орної землі, 2309 гектарів сінокосів і пасовищ. На цій основі розвивалось м'ясо-молочне виробництво.

За національним складом у селі жили українці - до приходу Радянської влади в паспортах мали записане — русин,і декілька родин євреїв, яких у 1939 році угорці вивезли з села, а в їх будинках потім радянська влада розмістила аптеку, пошту,школу, лікарню та дитячий садок. У селі біля церкви була єврейська бужня.

Відстань до райцентру Волове — 22 км., до залізничної станції Волівця — 18 км.

У часи Радянської влади в селі побудовано школу і будинок культури, де зараз розміщена і сільська рада. У восьмирічній школі навчалося на той час 105 учнів, працювало 17 учителів. Вихідець із села — ізківчанин Мишанич Петро очолював медичне училище, а потім — філіал медичного вишу в Мукачові, Степан Бобинець майже 20 років очолював деканат РГФ Ужгородського державного університету. Ізки мали й свого професора — лікаря — рентгенолога Ф. Ф. Теличку. Лікар — невролог Дуда очолював неврологічну службу Свалявського району. Головним аптекарем в Мукачеві довгий час був Василь Корда, його дочка Ірина — кандидат філологічних наук.

У Ізках народився видатний художник М. В. Медвецький. У 18 ст. була збудована дерев'яна греко-католицька церква і дзвіниця. Саме тут зародилося Вертепне дійство.

  Туризм

Церква Св. Миколи Чудотворця.

 Початок XVIII ст., перебудована у 1798

У 1751 році в Ізках були три дерев'яні церкви, з яких верхня присвячена Благовіщенню Пр. Діви Марії (115 вірників), середня - св. Параскевії і нижня - св. Миколаю (105 вірників). Церква в Ізках була збудована на початку ХVIII.

Курорт Ізки — відпочинково-оздоровчий, гірськолижний курорт на Закарпатті, знаходиться біля підніжжя Магури.

Включає готельний комплекс, побудований із дерев’яного зрубу, має два ресторани: «Колиба» — ресторан національної кухні ; «Магур» — ресторан європейської кухні.

На курорті розташовано два підйомники. Спуски характеризуються як легкі та середньої складності, ширина траси місцями сягає 200 м. На трасах є штучне засніження та ратрак, а також прокат спорядження і школа лижників.